Що значить віра і релігія для України?

Яке місце релігія і віра займає в житті українців і як вони впливають на життя української діаспори в іншій країні?

 

Якщо поглянути на мапу України і зазирнути в різні її регіони ми помітимо, що в кожному регіоні до релігії кардинально різне ставлення. В східному, центральному і південному регіонах найбільш поширене «помірне» православ’я, в Західній Україні переважає сильніший вплив Греко-католицької Церкви. На Сході православ’я сповідують два патріархати: Московський та Київський, кожен з яких має власних вірян та звичаї, дещо подібні, але все ж вони значно різняться. Майже в усіх містах представлені обидва, і, звісно, конкурують між собою за вірян. Це дещо збиває з пантелику і змушує замислитися: якщо релігія одна, то чому в цій конкуренції важливіша Церква, а не Бог? Не знайшовши відповіді на це питання, більшість віддає перевагу «домашній» церкві – традиційному покуттю. Покуть – це найсвятіше місце в традиційній українській оселі, в якому розміщують ікони, ставлять свічки і звертаються до Бога у молитві. В сучасній українській міській оселі зазвичай можна побачити кілька (переважно подарованих) ікон на одній із поличок (чомусь зазвичай у спальні батьків). Можливо тому, що ікону молодятам дарують при вінчанні – вважається, що вона оберігає подружжя від негараздів.

Одне можна сказати напевне – кожен українець може вільно обирати, вірити в Бога чи ні, молитися в церкві чи вдома, святкувати релігійні свята чи провести цей час за роботою.

Цікаво, що моя бабця, яка завжди говорила, що не вірить в Бога, однаково в свята ніколи не працювала, говорила завжди, що сьогодні маємо відпочивати, сьогодні день для родини, для роздумів і для спокою. В переддень має бути наведений ідеальний порядок в хаті, наготовлений обід і випрані всі брудні речі. В чистоті мають бути всі, не тільки ми і хата, але й кури, гуси, коза та кролики. Словом, все домашнє господарство.

Перед посадкою городу бабця завжди, кладучи перший овоч чи зернину в землю, говорила: «Хай Бог помагає». Збираючи урожай: «Спасибі Богу за те, що він дав для нас».

Найбільші релігійні свята і зараз святкують майже всі, вони ввійшли в побут українців як чудові  родинні звичаї, які нагадують про дитинство і об’єднують родину за одним святковим столом.

 

Різновид писанок, автор: Віталій Попков, CC BY-SA 4.0, https://commons.wikimedia.org 

Наприклад, на Пасху традиційно йдуть до церкви святити паски* та писанки**. Але так роблять далеко не всі. Наприклад, у моєї бабці паска і крашанки*** вважались освяченими, якщо вони в передпасхальну ніч стояли на святковому столі. Зранку вся родина збиралася, і починала сніданок з традиційного «биття» крашанками. Крашанки фарбувалися в переддень в густому відварі лушпиння цибулі. На колір виходили темно червоними, майже теракотовими, а найтемніша крашанка була найміцнішою. Той, хто встиг її вхопити, перемагав всіх. Так як перед Пасхою був традиційний Великий піст****, яєць було більш ніж вдосталь, на них також випікали пасхальні куличі, які в нас звали чомусь «паскою».

 

Традиційна українська Паска з трипільською писанкою та вербою, автор: AMartiniouk, CC-BY-SA 3.0, https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Martiniouk_Paska.JPG 

Прабабця ж (мати моєї бабусі) молилася щодня, дякувала Богу за все, що він нам дарує, свято притримувалася звичаїв та обрядів, хоча за своє життя майже не бувала в церкві – в нашому селі її навіть не було. Тільки на Пасху всім селом збиралися і йшли на всюношну**** до Церкви Святого Миколая в сусіднє село. Ця церква була така знана і авторитетна, що її не осмілилися закрити навіть за часів радянської влади. Всі ці роки вона працювала як живий музей – правилася служба, і можна було прийти тихенько помолитися. Незалежно від ступеню віри батьків, малих дітей завжди таємно носили сюди на хрещення. Там колись похрестили і мене.

Говорять, що в Польщі поширена така думка, що мешканці колишнього радянського союзу – безбожні. Це було однією з причин, чому українських солдат особливо боялися. «Для них немає нічого святого, вони здатні на все…» - говорили про них. Хоча історії достеменно відомо, що найбільш кровопролитні війни велися в ім’я релігії, і виправдовувалися «святими намірами» направити людей «на шлях істини».

Так, релігійні закони – це прадавні правила моралі, а релігія – це спосіб об’єднати людей, підтримати і навіть навчити. З іншого боку, суспільство так швидко розвивається, що релігія стає тільки одним із способів пізнати сутність людського буття, а виховання молодого покоління беруть на себе батьки та освітні заклади. Втім, коли немає до кого звернутися, коли залишаєшся з думками наодинці – тебе завжди прийме на гостини Бог, втішить полум’ям свічки, заспокоїть молитвою і огорне ароматом ладану, вселяючи віру в те, що все буде добре.


 Поліна Вєтрова

ведуча аудиції “Побалакаємо українською” на IMI-radio

___
Примітки:

*Паска – солодкий сирий сирний пудинг, який готувався із молодого сиру, здобреного родзинками, горіхами і цукатами. У Полтавському регіоні паскою називають солодкий хліб, оздоблений білковою глазур’ю (кулич).

**Писанка – це декороване яйце, яке може бути розписане сакральними символами, узорами чи просто пофарбоване. В залежності від техніки писанки мають різні назви: крашанка, крапанка, дряпанка.

***Крашанка – яйце з пофарбованою шкарлупою, яке символізує зародження життя. Традиційно крашанки фарбуються цибулинням в темно-червоний колір.

**** Піст – період перед релігійними святами, коли існують суворі обмеження на вживання різних продуктів харчування (переважно тваринного походження). Найтривалішим і найсуворішим вважається Великий Піст перед Пасхою. Він триває 5 тижнів і забороняє вживати не тільки м'ясо-молочну продукцію, а й рибу і навіть рослинну олію. Вважається, період Великого Посту найкращий, аби кинути шкідливі звички – в цей час організм найкраще витримує різні випробування і обмеження.

*****Всюношна – це нічна служба, яка завершувалася зі Сходом Сонця. Сонячне проміння зранку проникало до церкви через східні віконниці, що викликало неймовірне враження (у православ’ї всі церкви традиційно будуються вівтарем на Схід Сонця).